безсоромно голі,
Доживає листя
сонно на траві,
Зустріча людину
перекотиполе,
А останні квіти –
ледь живі.
Облягли зненацька
думи і тривога,І холодний морок
в душу заліта…
У глибоку осінь
випала дорога –
Назвдогнали сиві
і мене літа…
Роки мої, роки,
як же вас багато…
Збились на порозі…
Що ж робить мені?
Якщо на пораду –
то заходьте в хату,
А якщо за мною –
я не хочу, ні!
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с. (с. 33-34)
Немає коментарів:
Дописати коментар