Зима – Володимир Губаренко

Вже минув і місяць грудень,
Вітер кашляє: кахи!
«Ще морози люті будуть» -
Всі вдягають кожухи.

На орбіті золотій – Михайло Тихий

Білі килими іскристі
Стеле подихом зима.
Хвилювання урочисте
Край наш рідний обійма.

Клептомахія – Сава Чигирин

Йому (Бортникові) наснилося літо й трамвайне кільце у сосновому лісі на Пролетарці. Він – у першому вагоні біля задніх дверей. Попереду, метрів три, біля прочиненої кватирки, стоїть солдат у х/б. Солдат тримає у руках чималу жабу, десь із кицьку завбільшки. Тримаючи її обома руками за боки – жаба якась несправжня, м’яка – він виставляє її у кватирку, викидає. Все се вранці, ясне сонечко ззовні, кольори веселі: червоні, зелені та жовті.

Чого ж бо ти, січню, морозом не стік... – Віктор Кожушко

Чого ж бо ти, січню, морозом не стік,
А більше відлигами хлипав
Та марно тривожив, дрімаючий сік
Тремтливим березам і липам?

Вишиванки – Сергій Росик

В довгі ночі зимні,
Сидячи в куточку,
Вишивала дівчина
Козаку сорочку:
– «Ой, носи ж, мій милий,
Милий, чорнобривий.
І в оцій сорочці
Будь завжди щасливий!..»

Дума про подвиг – Іван Жук

Пам’яті кременчужанина Кості Ємельяненка.

Сповідь

Це було чи виділось мені,
Чи вітри гінкі нагомоніли?
Матінка сиділа при вікні,
І слова, як листя, шелестіли:
– Де, синочку рідний, де ж ти? Де?
– Я далеко, мамо, в сорок третім.
Наді мною досі сніг мете.
Наді мною – снігові замети…

Димок дитинства – Іван Калениченко

Стежки струмують з димарів угору,
Навкруг поля у білому вбранні,
Та хлібороби і в зимову пору
Думкують на просторі веснянім.

Сніг – Олег Головко

Білизна яка, о боже!
В очі б’є, як пожежа велика.
Вербеня, а чого ти босе? –
На, як хочеш, мої черевики.