Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Приспів:
Василенкове поле
Задивилося в небо.
Пам’ятає і досі
Незабутній той бій.
Василенкове поле –
Наша пам’ять і слава,
Наше вічне безсмертя
І вічний наш біль.

Над плитою з граніту зупинилась берізка.
Чи то батько, чи син,
Чи коханий поліг.
А на листі роса,
Ніби сльози довічних солдаток,
Що донині їх ждуть
Із чужих берегів і полів.

Василенкове поле! Як болить наша пам’ять!
Ти чийогось життя невідступна межа...
Відшуміли роки,
Журавлями за обрій сховались.
А на грудях твоїх
У дозорі солдати… лежать.

Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 8)