Рідний дім залишається в серці,
Як далеко від нього не йди.
Г. Чубач
Я так давно вже не була в селі –
Там, де колись ходили ноги босі
По сонцем обцілованій землі,
У тім дворі, де нині плаче осінь.
Засмучений осіннім листопадом, –
Мого причалу втрачена краса,
Моїх жалів негаснуча лампада.
Батьківська хата, ніби щирий друг,
Очима вікон дивиться у душу,
Нагадуючи істину стару
Про те, що можу, і про те, що мушу.
На крилах думки лину до села,
Кружляю птахом над порогом хатнім,
Де залишилась часточка тепла
Від згарища родинного багаття.
І ще й тоді постукаю не раз
Горіховою гілкою у шибку,
Як осені проб’є північний час,
Й зима вплете у коси срібну нитку.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с. (с. 20)
Немає коментарів:
Дописати коментар