А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої, А приїхав – чорні двері відчинила вже труна. Чорні верби нахилились над рясною сивиною Чорні вишні позбігались, Чорна плаче далина.
Заблукали думки в любисткові, Аж потерпли слова від зелені – Золотіють на обеліскові Тихо сказані, ніжно стелені. А за ними осмута крадеться, День згасає у синім спокої. І принишкли на серці радощі, Стихли звуки зорі високої…