Алдар Косе – мислитель і мудрець… – Микола Невмивака

Алдар Косе – мислитель і мудрець –
Сказав, спіткнувшися об камінець:
– Землі начало в мене під ногами.
З тих пір шукають, де ж її кінець?

Стоять спокійно в загорожі коні… – Микола Невмивака

Стоять спокійно в загорожі коні
Вилискують, краси і сили повні.
Як хочу я хоча б єдину мить
Свої літа потримать на припоні!

Холодний потиск теплих ще долонь… – Микола Невмивака

Холодний потиск теплих ще долонь,
І в серці попіл, де горів вогонь…
Твій чорний локон, наче вирок долі,
Біля моїх давно вже сивих скронь.

Ти в перукарні закупила сивину… – Микола Невмивака

Ти в перукарні закупила сивину.
А знаєш справжню ти її ціну?
Вона ізвечора приходила до мами,
Коли ішли сини уранці на війну.

Хоч засріблились білим цвітом скроні… – Микола Невмивака

Хоч засріблились білим цвітом скроні
Я – у незвіданім і трепетнім полоні.
Коли ти поруч, чарівна й єдина,
І віддають теплом твої долоні.

А скроні вже покрила сивина… – Микола Невмивака

А скроні вже покрила сивина.
Про що мені нагадує вона?
Про біль і радість, успіхи й невдачі,
Що людям я віддав себе сповна.

Синів тверезять надмогильні плити… – Микола Невмивака

Синів тверезять надмогильні плити.
Орлів тверезять крила перебиті.
Любов і ненависть – мої то два крила
З одним із них мені ні дня не жити.

Після душевних потрясінь й образ… – Микола Невмивака

Після душевних потрясінь й образ
До лікарів звертаємось щораз.
Як часто ми при цьому забуваєм,
Що був і є прекрасний лікар – час.

Не говори ніде, що ти поет… – Микола Невмивака

Не говори ніде, що ти поет,
Хоч слів красивих назбирав букет.
Поетом будеш, коли кров’ю серця
Слова напишеш гострі, як багнет.

Є люди, які мріють за ідеї… – Микола Невмивака

Є люди, які мріють за ідеї
Свої тіла покласти в мавзолеї.
Та всі ми смертні перед плином часу –
Безсмертними стають лиш Прометеї.

Як хвалить вчитель – дякуй за науку… – Микола Невмивака

Як хвалить вчитель – дякуй за науку,
Ту вдячність передай доньці і внуку.
В стократ будь вдячнішим, як старший віком
При зустрічі тобі потисне руку.

Я вірю і не вірю, що на світі… – Микола Невмивака

Я вірю і не вірю, що на світі
Була колись красуня Нефертіті.
Ти – мій кумир, моя цариця
Чи на землі я, а чи на орбіті.

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Для мене батько, як зборю біду… – Микола Невмивака

Для мене батько, як зборю біду,
Щораз саджав черешню молоду.
Я стільки горя пережив відтоді,
Що заблудивсь у нашому саду.

Невірний друг, як чорна тінь… – Микола Невмивака

Невірний друг, як чорна тінь:
В погожий день побачиш звідусіль.
Та не шукай, не клич його в ту пору,
Як горде, наче заметіль.

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні… – Микола Невмивака

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні,
Обидва стали жертвами брехні.
Для мене ж істина є найдорожча,
Чи я борюсь насправді, чи у сні.

Безвольного в житті зламає лінь… – Микола Невмивака

Безвольного в житті зламає лінь.
Безсилого брехня роз’їсть, як тлінь.
Бездушним будеш до всього живого –
Вважай: ти не людина, ти – лиш тінь.

Презренний кожен, хто живе мерцем… – Микола Невмивака

Презренний кожен, хто живе мерцем
І хто не скаже правди у лице.
А втричі більше – ворог він чи друг, –
Хто вирощене кимсь зламає деревце.

Турботи кожного – мої турботи… – Микола Невмивака

Турботи кожного – мої турботи.
Жалі народу – то мої скорботи.
Щоб їх здолать і щастя всім наблизить,
Я не відмовлюсь від найважчої роботи.

Колись Омар Хаям у рубаї… – Микола Невмивака

Колись Омар Хаям у рубаї
Безсмертні думи виливав свої.
А я, від нього перейнявши форму,
Повім усе, що в серці є моїм.