Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Для мене батько, як зборю біду… – Микола Невмивака

Для мене батько, як зборю біду,
Щораз саджав черешню молоду.
Я стільки горя пережив відтоді,
Що заблудивсь у нашому саду.

Невірний друг, як чорна тінь… – Микола Невмивака

Невірний друг, як чорна тінь:
В погожий день побачиш звідусіль.
Та не шукай, не клич його в ту пору,
Як горде, наче заметіль.

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні… – Микола Невмивака

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні,
Обидва стали жертвами брехні.
Для мене ж істина є найдорожча,
Чи я борюсь насправді, чи у сні.

Полтава – Паша Ємець

О, Полтава, о, Полтава, –
Лохвиця сестра її.
Та Полтава має славу –
В Лохвиці лиш солов’ї.

Соловки – Паша Ємець

Соловки, ой, Соловки, –
Далека дорога.
Ви забрались аж на північ –
Подальше від Бога.

Space opera – Сава Чигирин

ми скоро адаптувалися до ґравітації

й відвідали п’ять лабіринтів удень
вночі тут – мінус двісті Цельсія
й у кожнім знаходили слід чаклунів
що вони нас перегнали

Обніжок – Віктор Гудим

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Три зозулі з поклоном – Богдана Коваленко

бовкнуло небо
про тебе – і крýгом
пішла земля
понесло мене у ніч
верти́хвістку
деревам знизувати
плечима

Безвольного в житті зламає лінь… – Микола Невмивака

Безвольного в житті зламає лінь.
Безсилого брехня роз’їсть, як тлінь.
Бездушним будеш до всього живого –
Вважай: ти не людина, ти – лиш тінь.

Презренний кожен, хто живе мерцем… – Микола Невмивака

Презренний кожен, хто живе мерцем
І хто не скаже правди у лице.
А втричі більше – ворог він чи друг, –
Хто вирощене кимсь зламає деревце.

Турботи кожного – мої турботи… – Микола Невмивака

Турботи кожного – мої турботи.
Жалі народу – то мої скорботи.
Щоб їх здолать і щастя всім наблизить,
Я не відмовлюсь від найважчої роботи.

Колись Омар Хаям у рубаї… – Микола Невмивака

Колись Омар Хаям у рубаї
Безсмертні думи виливав свої.
А я, від нього перейнявши форму,
Повім усе, що в серці є моїм.

Чорний день – Сава Чигирин

коли я ввечері вийшов з хати, покуривши, і був трохи напалений, на перекур,
то побачив, що на мої дві абрикоси злетілося дуже дохуя хрущів

Чи щаслива – не знаю… – Любов Пічугіна

Чи щаслива – не знаю,
Та іншої долі не хочу,
Лише б кликав щоранку
До школи дзвінок.

Зірка – Любов Пічугіна

З неба падає зірка – загадай бажання.

(З народного)

З неба
Упала зірка.
Мов сльоза на щоці
Скотилася.

Чай – Сава Чигирин

…вересня.

Здається, сонячно сьогодні не буде. Ще з учора електрика не з’являється. За вітром несе хмари з півдню. Теплий, чи шо, вітер?

Шерстяний Лемур сидить у мене на колінах й бурумсчить. Нема струму, та дощ є, і теж зі вчора. Але, як тут лишалася кава на одного, і коліщатко сухого спирту – то я нагрів собі ту каву, та все одно це замало для розігріву. Надворі ще пронизливіше, не хочу туди, але треба. Є парасоль. Вчора, коли заходив від озера крізь арку, небо двічі одповіло безгучним спалахом. Хмари досі летять. Година зараз десята, хвилин із двадцять, тільки-но проїхала собака вранішня. Порив вітру стрімкого. Дощ застукотів чутно. Гриби цього сезону ростуть дуже. Виступатиму в комедії під парасолем. Після ліфчика парасоль – найхимерніший, найпотворніший, найкумедніший витвір вікторіанської уяви.

Недорід – Віктор Гудим

Гей, вітри, –
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…

Ніхто не почує – Богдана Коваленко

віршовидіння темне
розвèрзлося наді мною

нирка неба простуджена
дихає прóвісню

Ідуть дощі – Любов Пічугіна

Ідуть дощі, немов прорвалось небо.
– Та скільки ж можна? – журяться усі.
– Пора косить, жнива б почати треба, –
Похмуро кине комбайнер-сусід.