Ти в перукарні закупила сивину… – Микола Невмивака

Ти в перукарні закупила сивину.
А знаєш справжню ти її ціну?
Вона ізвечора приходила до мами,
Коли ішли сини уранці на війну.

Після зливи – Петро Шульга

Пам’яті Валентини Білої

Тональність неба все чистіша,
Хвилин чекаю дорогих,
На вулиці уже видніше,
Минула злива, грім затих.

Графоманам – Петро Шульга

О, графомани! Графомани!
Навіщо пишете романи?
Ніхто читати їх не буде:
Ні Бог, ні ангели, ні люди.

Мій бідний край – Паша Ємець

Десь мій край такий далекий,
Десь мій край такий близький,
Обездолений, безликий
І у бідності гіркій.

Рушник – Петро Артеменко

Вишитий шовком шумує рушник –
То позолочена осінь:
Журні ключі журавлині летять,
Крижень шукає, де просинь.

Хоч засріблились білим цвітом скроні… – Микола Невмивака

Хоч засріблились білим цвітом скроні
Я – у незвіданім і трепетнім полоні.
Коли ти поруч, чарівна й єдина,
І віддають теплом твої долоні.

А скроні вже покрила сивина… – Микола Невмивака

А скроні вже покрила сивина.
Про що мені нагадує вона?
Про біль і радість, успіхи й невдачі,
Що людям я віддав себе сповна.

Синів тверезять надмогильні плити… – Микола Невмивака

Синів тверезять надмогильні плити.
Орлів тверезять крила перебиті.
Любов і ненависть – мої то два крила
З одним із них мені ні дня не жити.

Після душевних потрясінь й образ… – Микола Невмивака

Після душевних потрясінь й образ
До лікарів звертаємось щораз.
Як часто ми при цьому забуваєм,
Що був і є прекрасний лікар – час.

Гей у лузі біля броду – Петро Артеменко

Гей у лузі біля броду
Дівки брали чисту воду.
На коромисла чіпляли,
Лунко пісню починали.

Пісня про нашу славу – Петро Артеменко

Рідна мати, Україно,
Чого мені треба:
Цвіт променя ласкавого
Та синього неба.

Ти так невміло говорив мені… – Любов Пічугіна

Ти так невміло говорив мені,
Що я найкраща і єдина в світі.
Я ці слова довірливо смішні
Тоді пустила за весняним вітром.

Так свято вірила в любов… – Любов Пічугіна

Так свято вірила в любов!
Так вірила, що навіть дивно.
Роками мрією жила,
Що десь він є, отой єдиний.

Смерть ворогам! – Петро Артеменко

Великий гнів мого народу
Фашистських гадів спопелить!
Хто посягає на свободу,
Тому не жить!

Не говори ніде, що ти поет… – Микола Невмивака

Не говори ніде, що ти поет,
Хоч слів красивих назбирав букет.
Поетом будеш, коли кров’ю серця
Слова напишеш гострі, як багнет.

Є люди, які мріють за ідеї… – Микола Невмивака

Є люди, які мріють за ідеї
Свої тіла покласти в мавзолеї.
Та всі ми смертні перед плином часу –
Безсмертними стають лиш Прометеї.

Як хвалить вчитель – дякуй за науку… – Микола Невмивака

Як хвалить вчитель – дякуй за науку,
Ту вдячність передай доньці і внуку.
В стократ будь вдячнішим, як старший віком
При зустрічі тобі потисне руку.

Я вірю і не вірю, що на світі… – Микола Невмивака

Я вірю і не вірю, що на світі
Була колись красуня Нефертіті.
Ти – мій кумир, моя цариця
Чи на землі я, а чи на орбіті.

Благословенний рідний краю – Петро Артеменко

Благословенний рідний краю,
Мені ти так, як батько й мати.
Пісні про щастя я співаю, –
Це ти навчив мене співати.

Каменярі комуни – Ярослав Вечеренко

Без сонця немає життя.
Без води немає жита.
Без вітру немає саду.
Без каменю немає будов.