Невпинний час веде подіям лік… – Любов Пічугіна

Невпинний час веде подіям лік,
Земля прогіркла від пожеж і диму.
Гряде над світом XXI вік,
Він нас спитає: хто ми і куди ми?

Ниткою виводила про палку любов… – Світлана Яненко

Ниткою виводила про палку любов.
Кожен хрестик пестила кольором дібров.
Мальви посадила в ряд на полотні,
Вишивала серцем лагідні пісні.

Лелека – Світлана Яненко

Йдемо з тобою, тиха нічка...
Село розплескане вже спить.
А за селом дзюркоче річка.
Дзюркоче й сяйвом миготить.

Диптих – Віктор Кожушко

I

Холодним світлом
Невідомих зір
На теплу землю
Падають світи.

Та лиш один
Приковує мій зір –
Це ти, земний мій світе,
Ти!

Монолог матері – Любов Пічугіна

Варварі Трохимівні Синько присвячую.

Було у мене четверо синів.
Чотири соколи – чотири сини.
Давно по них вітри відголосили,
Давно відплакала та пам’ятна весна,
А я одна…

Міжцарювання – Сава Чигирин

Аби богосподобило лисого Нерона
найшли до курії всі безштаньки
І, чухаючи під тогами, з трибами поруч
новій планеті призначили на годину слушну

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Ми народились в час, коли наш край… – Любов Ольшевська

Ми народились в час, коли наш край
Від зла війни залікувавши рани,
Піднявсь з руїн, щоб зорями добра
Розквітнуть знов над злигоднів горами.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Всю ніч блукав по горах і міжгір’ях… – Віктор Кожушко

Всю ніч блукав по горах і міжгір’ях,
Обпалюючи губи і долоні,
Горів у сяйві синього двозір’я,
А вранці утонув у трепетному лоні.

Моя душа із Богом говорила… – Світлана Яненко

Моя душа із Богом говорила
І тріпотіла, мов осінній лист.
Душа так щиро Господа просила,
Щоб дарував життя, любов і хист.

Україні – Любов Пічугіна

Люблю тебе, мою єдину в світі.
Які б слова знайти про це.
В моїй уяві – ти Мадонна світла
Із праслов’янським лагідним лицем.

Миротворці – Сава Чигирин

хто покупає душу
за болотний газ
убили філю й хрюшу
бо війна якраз
у кого там мозг рака
хто пхне у дві голови
одна єдина срака
і в ній торчали ви
миротворці

Кольорове життя – Світлана Яненко

Колір неба і колір любові,
Колір вітру і колір гаїв…
Розфарбована в райдугу доля
У мереживі сонячних снів.

Благословенні ті, що нині люблять – Світлана Яненко

Не говори, коханий, слів не треба,
Лише послухай шепіт мій і спів,
Бо ти – земля, а я – безкрає небо,
Яке не має власних берегів.

Українська мова – Стасіс Гедмінас

Українська мово, мово солов’їна,
Музикою ти дзвениш щодня,
Під слов’янським небом мова ця єдина
З ніжністю до мене промовля.

На тому, ген, боці… – Віктор Кожушко

На тому, ген, боці
Хтось косу клепає,
А дівчина боса
У трави ступає.

Вірш, поет, читач – Віктор Кожушко

Як писав, то стільки виніс мук!
А роботи – наче на жнивах.
Все шукав та зважував слова,
А вони не важили чомусь.

Ти не любив – Світлана Яненко

В моїй душі і в думці моїй ти,
Як зірка в небі і як в травах квіти,
Тобі для мене місця не знайти,
Де можеш сонцем душу розігріти,
Де будеш обіймати досхочу
І зігрівати диханням долоні...

Дощ – Світлана Яненко

Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,
Важкі краплини падають додолу.
А серце мовчки плаче і болить
Так довго-довго й тяжко, як ніколи.