неділя, 21 вересня 2025 р.
субота, 20 вересня 2025 р.
понеділок, 15 вересня 2025 р.
А доля знову завела до Вас… – Любов Пічугіна
…А доля знову завела до Вас.
Ми знов говорим, слухаю поради.
І вкотре мрію: обманіть, хоч раз,
Що ніби й Ви мені хоч трішки раді.
Ми знов говорим, слухаю поради.
І вкотре мрію: обманіть, хоч раз,
Що ніби й Ви мені хоч трішки раді.
Ти давно вже пішла за межу… – Любов Ольшевська
Ти давно вже пішла за межу,
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.
Колись ми хату батьківську білили… – Любов Ольшевська
Колись ми хату батьківську білили
Із мамою моєю навесні.
Наснаги додавали нам і сили
Прості й нехитрі мамині пісні.
Із мамою моєю навесні.
Наснаги додавали нам і сили
Прості й нехитрі мамині пісні.
Найсвятіше ім’я – Любов Ольшевська
Мою маму Марією звали.
Те ім’я – мов досвітня зоря,
Осяває років перевали,
Які мушу іще покорять.
Те ім’я – мов досвітня зоря,
Осяває років перевали,
Які мушу іще покорять.
неділя, 14 вересня 2025 р.
Дід Матвій – Іван Калениченко
Розплющивсь ранок, глянув на село,
Проснулось рідне поле вдалині…
Життя в Матвія майже відбуло,
Та він радіє сонцю і весні.
Проснулось рідне поле вдалині…
Життя в Матвія майже відбуло,
Та він радіє сонцю і весні.
У березні – Іван Калениченко
Закрила березневий світ зима,
Довкружжя ніби молоком облите.
Земля сумним пуховиком покрита,
В господаря до неї рук нема.
Довкружжя ніби молоком облите.
Земля сумним пуховиком покрита,
В господаря до неї рук нема.
субота, 13 вересня 2025 р.
Дозвольте вам сказати кілька слів… – Віктор Баранов
Дозвольте вам сказати кілька слів
Про кілька наших незвичайних снів –
Таких сумних, як нільський алігатор,
Таких глибоких, наче сто снігів.
Про кілька наших незвичайних снів –
Таких сумних, як нільський алігатор,
Таких глибоких, наче сто снігів.
До українців – Віктор Баранов
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордиться, що ми – українці?
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордиться, що ми – українці?
Це у нас – Олег Головко
Де зірки з небес упали
В синь дніпровських вод?
Де, як Байда, люльку палить
Нафтовий завод?
Де спішить на берег кожен
З вудкою в руці?
Це, хай буде вам відомо, –
У Кременчуці.
В синь дніпровських вод?
Де, як Байда, люльку палить
Нафтовий завод?
Де спішить на берег кожен
З вудкою в руці?
Це, хай буде вам відомо, –
У Кременчуці.
В зимову ніч весна мені наснилась… – Любов Пічугіна
В зимову ніч весна мені наснилась,
Очей твоїх глибока синява.
Немовби я, світанки в коси вплівши,
Ішла крізь ніч, як мавка лісова.
Очей твоїх глибока синява.
Немовби я, світанки в коси вплівши,
Ішла крізь ніч, як мавка лісова.
Очі – в очі… – Любов Пічугіна
Очі – в очі.
Одна лиш мить.
Знову зустріч ця
Заболить.
Теплим сяйвом
Війне з-під вій:
– Я не твій,
Я не твій,
Не смій.
Одна лиш мить.
Знову зустріч ця
Заболить.
Теплим сяйвом
Війне з-під вій:
– Я не твій,
Я не твій,
Не смій.
Ще віднайду тебе… – Любов Пічугіна
Ще віднайду тебе
у заметілях днів,
Ще затривожать серце твої кроки,
Іще зупиним посивілі роки,
Ти лиш надію не згаси в мені.
у заметілях днів,
Ще затривожать серце твої кроки,
Іще зупиним посивілі роки,
Ти лиш надію не згаси в мені.
Підписатися на:
Коментарі (Atom)