Равлики – Сава Чигирин

лірики буде доволі бо на обрії вже лірники
сиру буде досхочу такі здорові сирники
а ви босі пияні досі міські грибники
пильнуйте бо заповзуть на вас равлики

Ананас – Сава Чигирин

заборонено курити
динне лушпиння
кавунне шкуриння
томатне бадилля

Та стежина, яку не сходили… – Іван Калениченко

Та стежина, яку не сходили,
Що у мріях до щастя вела,
Де серця наші не долюбили, –
Сиротливо біжить до села.

Була весна, і сонце, і любов… – Іван Калениченко

Була весна, 

      і сонце, 

            і любов,
І радістю 

      світились 

            твої очі.
Земля зігрілась, 

      молоділа кров, –
Та сталось так, 

      неначе хто наврочив…

Кривенки – Григорій Івасенко

   Працюючи в Поділ-Біляках, я одного разу поїхав в Семенівку не через Грицаї, а через село Кривенки, яке здалеку і не побачиш. Притулилось воно до гори, потопаючи в садах, зелені. Мабуть, це про нього наш земляк-байкар Леонід Глібов писав: «Стоїть гора високая, а під горою гай. Зелений гай, густенький, неначе справді рай…»

Україні – Сергій Росик

До пісні твоєї я серцем прилину,
Хай вітер бентежний крилом обійма,
Зови мене сином своїм, Україно, –
І більшого щастя на світі нема.

Моя таємниця – Софія Сергієнко

Чи до мене прийде лихо,
А чи радість завітає,
З ними стрінуся я тихо
І ніхто про те не взнає.

Весільна – Софія Сергієнко

Літо-літечко, милеє,
Жито-житечко спілеє,
Колосись колосочками,
Радій, матінко, дочками!

Над селом весняним… – Іван Калениченко

Над селом весняним
Спалахи бузкові –
Квіти смутку весело розцвіли.
І зелена річка,
І луги казкові
В кучерявий сон мені увійшли.

Михнівські вітряки – Іван Калениченко

Пам’яті А. В. Головка

Стоять, як вежі, вітряки крилаті,
За цариною трактор торохтить.
Тебе, мій краю, ладен обійняти
Хоч на коротку, на єдину мить.

Біль – Софія Сергієнко

Чи біль в моєму тільки серці?
За нашу рідну Україну,
За срібну далеч, за озерця,
Які люблю я до загину.

Долоні подорожника – Іван Калениченко

Рослинко моя загадкова,
Відкрита і серцю люба, –
Дорогам – зелена обнова,
А ранам від тебе – згуба.

Діти – Іван Калениченко

Я люблю, когда в доме есть дети

И когда по ночам они плачут.

Ин. Анненский

Я люблю, коли в домі є діти

І коли вночі вони сміються.

М. Рильський

Тепла ніч полонила будинок,
Наче й спати вже дітям пора.
Розігралась, не мовкне родина –
Галасує моя дітвора.

Вітчизна – Паша Ємець

Зелений гай, широке поле,
Блакитне небо, блиск зірок…
Моїй душі таке все миле,
Мов чари пісні чи казок.

Синові – Іван Калениченко

Сідлай коня, укріплюй стремено,
Не розгубися, синку, у дорозі.
І важко буде, знаю, – все одно
Рушай вперед!
Не залишайсь в облозі!

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Калина – Іван Калениченко

Посміхнулась до мене калина
Квітом білим як сніг.
У вікно моє пахощі линуть,
Небокрай заяснів.

Сухомлинський – Іван Калениченко

Водив дітей веселики стрічати,
Завеснений, розкрилений, увись.
А в серці неспокійним – рідна мати
І думи, що зі степом обнялись.

Пам’яті подруги (Минуло вже два довгих роки…) – Паша Ємець

Минуло вже два довгих роки,
Як Таня відійшла від нас,
Але і досі біль глибокий
В моїй душі ще не погас.

Пам’яті Тані Касперській – Паша Ємець

Все, що залишилось від Вас:
Труна. Ви в ній у вічнім сні.
Усміх на устах немов не згас.
Це все нагадує мені: