Ніхто не почує – Богдана Коваленко

віршовидіння темне
розвèрзлося наді мною

нирка неба простуджена
дихає прóвісню

Ідуть дощі – Любов Пічугіна

Ідуть дощі, немов прорвалось небо.
– Та скільки ж можна? – журяться усі.
– Пора косить, жнива б почати треба, –
Похмуро кине комбайнер-сусід.

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

Мати – Віктор Гудим

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Криниця – Віктор Гудим

Ой у криниці вода холодна –
Джерела чисті зісподу б’ють.
Ти вистилала тонкі полотна,
Ти виряджала в далеку путь.

Пхну стежкою… – Сава Чигирин

пхну стежкою. стирчать обабіч
шістнадцятого року бур’яни
гуркоче товарняк. оксана бабич
заховує кишеню під штани

Баляда про сентиментального капітана, конкістадорів та прогрес – Віктор Гудим

…Отак говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Життя це – мінливе… – І сам головою хитав,
Рукою опершись на клуба.

Асонанси – Сава Чигирин

носочок, пяточка, носочок
ожина, пролісок, пісочок
ховаймо захалявну книжку
бо дхарма зяє у проміжки

Україна (О, Україна, то мій біль…) – Паша Ємець

О, Україна, то мій біль,
То є хронічная хвороба,
І об’явити я їй бій
Не зможу, мабуть, і до гробу.

Ми і час – Паша Ємець

А час летить, летить стрілою,
Несе з собою добре и зле.
А я дивлюся із журбою,
Що час і нас кудись несе.

ГУЛАГ – Паша Ємець

Знову осінь, дивна осінь
І в природі, і в душі.
Тільки вітер стоголосий
Шепче: «Йди, та не спіши».

Добро і зло (Існують в світі два поняття…) – Паша Ємець

Існують в світі два поняття:
Хороша правда й гірке зло.
Наділені вони завзяттям –
Щоб в світі миру не було.

Сонце з’їла абрикосова… – Богдана Коваленко

сонце з’їла абрикосова
кісточка, жди
поки виясниться
разом із вéснами
вийде дихати в небо
проводити дерева у поле
гнати корів

Ноель елеґічний – Сава Чигирин

невсипуще передмістя
вкрите мрякою й цирозом
очі ж мої – в колір листя
яблуневого з морозу

Дарма – Сава Чигирин

Утік з Троєщини до лісу.
Втік від Тетяни до Аліси.
Жебрав на Харківськім масиві,
фарбований, як пес, у сиве.

Біля вічного вогню – Любов Пічугіна

Змовкли серця юначі 

               грізною ніччю,
Щоб загорітись нині 

               Вогнем Вічним.

Ліпше – Сава Чигирин

ліпше бути промисловим
польовим дрібним звірятком,
що воно не каже й слова
чи про душу, чи про пятку

Горить осінній день, як свічка… – Іван Калениченко

Горить осінній день, як свічка,
Зненацька душу обпіка.
Засумувала тиха річка,
І нота радості зника…

Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Біля пам’ятника Невідомому солдату – Любов Пічугіна

Була війна. Війна була на світі.
І горе не розвіялось, мов дим.
На постаменті з сірого граніту –
Солдат двадцятирічний, молодий.