Як хвалить вчитель – дякуй за науку… – Микола Невмивака

Як хвалить вчитель – дякуй за науку,
Ту вдячність передай доньці і внуку.
В стократ будь вдячнішим, як старший віком
При зустрічі тобі потисне руку.

Я вірю і не вірю, що на світі… – Микола Невмивака

Я вірю і не вірю, що на світі
Була колись красуня Нефертіті.
Ти – мій кумир, моя цариця
Чи на землі я, а чи на орбіті.

Благословенний рідний краю – Петро Артеменко

Благословенний рідний краю,
Мені ти так, як батько й мати.
Пісні про щастя я співаю, –
Це ти навчив мене співати.

Каменярі комуни – Ярослав Вечеренко

Без сонця немає життя.
Без води немає жита.
Без вітру немає саду.
Без каменю немає будов.

Знов поїзди – Олег Головко

Знов поїзди мотив доріг чеканять
І літаки, як лебеді, летять.
Плането спрагла, завше ти в чеканні
І велетнів своїх, і майбуття!

Травень – Віктор Гудим

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.

Вийду в світ… – Олег Головко

Вийду в світ гомінкий і широкий,
На прийдешнього стану межі,
Хай мої обпікають щоки
Незагойні сльози чужі.

Чарівниця – Іван Плахотник

   Із безлічі вражень босоногого дитинства моя пам’ять до цього часу зберігає спогади про нашу першу зустріч, коли ми познайомились. В цю першу зустріч, як і потім, ти говорила, а я слухав і мовчав. Поступово я навчився читати те, що ти таїла в собі. В перші наші зустрічі була ти ще маленькою, в простенькому, але яскравому вбранні з загадковими візерунками.

Новоявленим Нострадамусам – Петро Шульга

Коли нікчема лізе у пророки,
То Бог у нього віднімає дар.
– Іди до Сатани на триста років!
І пам’ятай, що ти лиш смоловар.

Українцю – Петро Шульга

Споконвіку квітка в полі
Сонечку радіє,
Споконвіку мати сина
Поб’є й пожаліє.

Це ти чи сон, з надій моїх розквітлий… – Любов Пічугіна

Це ти чи сон, з надій моїх розквітлий?
З колишніх мрій, як пагони, зелених…
Але ж тебе я виглядала в квітні,
А ти прийшов, як пожовтіли клени.

Чоловікам – Любов Пічугіна

Якийсь мудрець назвав слабким нас полом.
Цікаво, що він на увазі мав?
Та нас віками не схилить додолу,
Терпіння й силу сам Господь нам дав.

Стоїть під Києвом Батий – Олег Головко

Дівчата плачуть у полоні.
Горять покинуті хати.
І п’ють Дніпро монгольські коні –
Стоїть під Києвом Батий.
По всій землі печаль дівоча.
Вогонь багать із темноти.
І тужить пісня опівночі –
Стоїть під Києвом Батий.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Моя радість – Петро Артеменко

Гей, пісня, як птиця, з грудей виліта,
У простір летить соколино.
Про щастя вона, про юнацькі літа,
Про нашу красуню країну.

Лірика моєї весни – Петро Артеменко

(Весна моя)

Не вигадка буйно-пророча
Не мрія поета рясна, –
Багата, мов пісня дівоча,
Моя двадцять перша весна.

Подол – Віктор Гудим

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця –
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Осіннє – Любов Пічугіна

Все правильно. Всьому свій день і час.
Все справедливо. Так і мусить бути:
За святами приходять будні.
Хай це нітрохи не бентежить нас.

Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.