Стоїть під Києвом Батий – Олег Головко

Дівчата плачуть у полоні.
Горять покинуті хати.
І п’ють Дніпро монгольські коні –
Стоїть під Києвом Батий.
По всій землі печаль дівоча.
Вогонь багать із темноти.
І тужить пісня опівночі –
Стоїть під Києвом Батий.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Моя радість – Петро Артеменко

Гей, пісня, як птиця, з грудей виліта,
У простір летить соколино.
Про щастя вона, про юнацькі літа,
Про нашу красуню країну.

Лірика моєї весни – Петро Артеменко

(Весна моя)

Не вигадка буйно-пророча
Не мрія поета рясна, –
Багата, мов пісня дівоча,
Моя двадцять перша весна.

Подол – Віктор Гудим

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця –
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Осіннє – Любов Пічугіна

Все правильно. Всьому свій день і час.
Все справедливо. Так і мусить бути:
За святами приходять будні.
Хай це нітрохи не бентежить нас.

Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.

Мрія і бажання – Паша Ємець

Приснивсь мені чудовий сон:
Мов наша Україна,
За довгих літ поневірянь
Стала щаслива й вільна.

Пам’яті сестри Марусі (Коли весною соловейко…) – Паша Ємець

Коли весною соловейко
Співає у саду,
Тоді я, люба Марусенько,
До тебе в гості йду.

Ода жінці – Олег Головко

Воістину небесна і земна.
Заквітчана і терном, і барвінком.
Свята і грішна.
Рідна.
Чарівна.
Повіки будь.
Повіки слався, жінко.

Спогад – Любов Пічугіна

Зринає в пам’яті цей спомин,
Запав до серця він мого.
І досі душу жаль заповнить,
Коли пригадую його.

Молодість – Любов Пічугіна

Я й оглянутись не встигла,
А від неї – лиш сліди.
Я – за нею. За ворота.
І гукаю:
– Ти куди?

Гапанчуки – Сава Чигирин

Цей дивний чоловік села здебільшого оминав, а коли дістався Гапонівки - зупинився.

В. Шевчук, "Сповідь", розд. І. Дефіс мій.))

СЦЕНА 1

ГАПОН йде, патлатий і знервований, на нім стара-перестара, вся попиляна, потрощена і порепана джинсова куртка. Видно, шо Гапонові не жарко. Така погода. Осінь. Темно.

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Для мене батько, як зборю біду… – Микола Невмивака

Для мене батько, як зборю біду,
Щораз саджав черешню молоду.
Я стільки горя пережив відтоді,
Що заблудивсь у нашому саду.

Невірний друг, як чорна тінь… – Микола Невмивака

Невірний друг, як чорна тінь:
В погожий день побачиш звідусіль.
Та не шукай, не клич його в ту пору,
Як горде, наче заметіль.

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні… – Микола Невмивака

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні,
Обидва стали жертвами брехні.
Для мене ж істина є найдорожча,
Чи я борюсь насправді, чи у сні.

Полтава – Паша Ємець

О, Полтава, о, Полтава, –
Лохвиця сестра її.
Та Полтава має славу –
В Лохвиці лиш солов’ї.

Соловки – Паша Ємець

Соловки, ой, Соловки, –
Далека дорога.
Ви забрались аж на північ –
Подальше від Бога.