Вийду в світ… – Олег Головко

Вийду в світ гомінкий і широкий,
На прийдешнього стану межі,
Хай мої обпікають щоки
Незагойні сльози чужі.

Чарівниця – Іван Плахотник

   Із безлічі вражень босоногого дитинства моя пам’ять до цього часу зберігає спогади про нашу першу зустріч, коли ми познайомились. В цю першу зустріч, як і потім, ти говорила, а я слухав і мовчав. Поступово я навчився читати те, що ти таїла в собі. В перші наші зустрічі була ти ще маленькою, в простенькому, але яскравому вбранні з загадковими візерунками.

Новоявленим Нострадамусам – Петро Шульга

Коли нікчема лізе у пророки,
То Бог у нього віднімає дар.
– Іди до Сатани на триста років!
І пам’ятай, що ти лиш смоловар.

Українцю – Петро Шульга

Споконвіку квітка в полі
Сонечку радіє,
Споконвіку мати сина
Поб’є й пожаліє.

Це ти чи сон, з надій моїх розквітлий… – Любов Пічугіна

Це ти чи сон, з надій моїх розквітлий?
З колишніх мрій, як пагони, зелених…
Але ж тебе я виглядала в квітні,
А ти прийшов, як пожовтіли клени.

Чоловікам – Любов Пічугіна

Якийсь мудрець назвав слабким нас полом.
Цікаво, що він на увазі мав?
Та нас віками не схилить додолу,
Терпіння й силу сам Господь нам дав.

Стоїть під Києвом Батий – Олег Головко

Дівчата плачуть у полоні.
Горять покинуті хати.
І п’ють Дніпро монгольські коні –
Стоїть під Києвом Батий.
По всій землі печаль дівоча.
Вогонь багать із темноти.
І тужить пісня опівночі –
Стоїть під Києвом Батий.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Моя радість – Петро Артеменко

Гей, пісня, як птиця, з грудей виліта,
У простір летить соколино.
Про щастя вона, про юнацькі літа,
Про нашу красуню країну.

Лірика моєї весни – Петро Артеменко

(Весна моя)

Не вигадка буйно-пророча
Не мрія поета рясна, –
Багата, мов пісня дівоча,
Моя двадцять перша весна.

Подол – Віктор Гудим

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця –
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Осіннє – Любов Пічугіна

Все правильно. Всьому свій день і час.
Все справедливо. Так і мусить бути:
За святами приходять будні.
Хай це нітрохи не бентежить нас.

Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.

Мрія і бажання – Паша Ємець

Приснивсь мені чудовий сон:
Мов наша Україна,
За довгих літ поневірянь
Стала щаслива й вільна.

Пам’яті сестри Марусі (Коли весною соловейко…) – Паша Ємець

Коли весною соловейко
Співає у саду,
Тоді я, люба Марусенько,
До тебе в гості йду.

Ода жінці – Олег Головко

Воістину небесна і земна.
Заквітчана і терном, і барвінком.
Свята і грішна.
Рідна.
Чарівна.
Повіки будь.
Повіки слався, жінко.

Спогад – Любов Пічугіна

Зринає в пам’яті цей спомин,
Запав до серця він мого.
І досі душу жаль заповнить,
Коли пригадую його.

Молодість – Любов Пічугіна

Я й оглянутись не встигла,
А від неї – лиш сліди.
Я – за нею. За ворота.
І гукаю:
– Ти куди?

Гапанчуки – Сава Чигирин

Цей дивний чоловік села здебільшого оминав, а коли дістався Гапонівки - зупинився.

В. Шевчук, "Сповідь", розд. І. Дефіс мій.))

СЦЕНА 1

ГАПОН йде, патлатий і знервований, на нім стара-перестара, вся попиляна, потрощена і порепана джинсова куртка. Видно, шо Гапонові не жарко. Така погода. Осінь. Темно.