Стежка – Іван Калениченко

Добрим учителям моїм

І однокласникам на спомин

Стежка моя від школи
Через роки біжить –
Зайчиком через поле,
В щедрі прибої жит.

Відплата – Василь Черевань

Стрільба не вщухає.
Села горять.
Українську землю
Йдемо визволять!

Фергана – Василь Черевань

Оазис у пустині,
Квітуюча долина –
Така Фергана нині,
Ця Азії перлина.

Журавлина переправа – Володимир Заліський

   – Боєць Голуб, – карбуючи кожне слово, заспішив старший сержант Андрій Громов. – З цієї хвилини – ти командир колони. Тобі знайомі ці кручені стежки, ти знаєш, де проліг непошкоджений міст через Сулу і шлях на Полтаву. З тобою – Артюх, Турбаба і Карасик та ще сто двадцять «журавликів» – евакуйованих дітей. Запам’ятай: самі можете вмерти, а дітей мусиш вихопити з цього пекла. Тоді як ми ці чортові «коробочки» зупинимо.

Хліб – Іван Калениченко

Великодушно піч зітхає,
Стають в рядочки буханці.
І пахне теплий хліб над краєм,
Всміхнулась булочка в руці…

Реквієм мовчання – Іван Калениченко

1

Заблукали думки в любисткові,
Аж потерпли слова від зелені –
Золотіють на обеліскові
Тихо сказані, ніжно стелені.
А за ними осмута крадеться,
День згасає у синім спокої.
І принишкли на серці радощі,
Стихли звуки зорі високої…

Берізки – Іван Калениченко

Було це в сорок першому весною…
Я був маленьким – навіть не ходив,
Як батько мій якраз перед війною
Край двору ряд берізок посадив.

Дві ночі – в батьковій хаті... – Віктор Кожушко

Дві ночі – в батьковій хаті –
На маминих подушках!
Будили півні хресаті
Із покуття з рушника.

Завжди спішимо... – Віктор Кожушко

Завжди спішимо –
І заглянути ніколи
У вічі деревам і людям зустрічним:
То дощ підганяє,
То спека, то віхола,
Та більше прогрес
Невичерпний і вічний.

Дружині – Іван Жук

Оксана, Світлана, Надія…
(О, скільки ж на світі імен!)
Для мене ж одне тільки мріє,
З років незабутніх видніє,
Ім’я те – Марія.

Неправда, що дерева неживі!.. – Іван Жук

Неправда, що дерева неживі!
Вони лишень на зиму засинають.
І родять, і як матері страждають.
Порізи й рани теж у них в крові.
Неправда, що дерева неживі.

Вірую – Іван Жук

Мабуть, так складена природа:
В ній штиль і бурі – впереміж,
І є десь бій, і щира згода,
І ніжна ласка, й в спину – ніж…

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.

Пряники – Іван Калениченко

Солодкі, їх і досі пам’ятаю –
Не часто мати пряники пекла.
Вони – в печі, а я стою, чекаю…
В ту пору мама вишнею цвіла…

Мова – Володимир Заліський

Вона у нас не просто звук,
Не словникові холоднини,
Це біль сердець, це потиск рук,
Чуття єдиної родини.

Тобі, мій Кременчук – Володимир Заліський

Стоять заквітчані садами
Твої будинки і заводи,
Продутий шквальними вітрами
Несе Дніпро до моря води.

Білий лебідь – Клавдія Теряник

Білий лебідь розлуки
Знов у вирій злітає,
І далеко так чути
Смутку сповнений крик.
Наче листя осіннє,
Крик безсило звисає.
Те, чого вже немає,
Ти ще бачити звик.

Я шукаю мудрість – Клавдія Теряник

Я шукаю мудрість
Про життя спитати,
Та від мене мудрість
Утікає знов.
Я в житті не можу
Раду собі дати,
Ти не чула, мудрість,
Де моя любов?

Жах – Паша Ємець

«Батько» наш премудрий Сталін,
Все державу розширяв,
І той простір й так чималий,
Замалим ще він вважав.

Іван – Паша Ємець

Життя неначе океан,
Бурхливе, неспокійне,
А в нім мотається Іван
За щастям безнадійно.

Доброта – Клавдія Теряник

Спасибі, доле, що мене ти вчила
Неписаної азбуки життя,
Що на земній стежині поруч сила
І доброта ідуть у майбуття.

Кременчук – Клавдія Теряник

Коли серце і стогне, і плаче,
Ніби кігтями рве його крук,
Де б шляхи не стелились, одначе
Я вертаюсь назад, в Кременчук.

Садівникові – Любов Ольшевська

Пам’яті В. П. Мищенка

Він немарно прожив на землі,
Зір натішився рястом і цвітом.
А тепер на небеснім крилі
Десь душа його лине над світом.

Став він шостим – Іван Жук

Комсомольсько-молодіжна бригада Олега Тумачека

з Кременчуцького заводу шляхових машин

зарахувала Костю Ємельяненка до свого колективу.

Завод для них, немов земне тяжіння.
Тут все так звичне, мудре і просте.
Звідсіль бере початок свій коріння,
З якого Батьківщини міць росте.

Батькові – Любов Ольшевська

Мій батько край наш боронив
В часи фашистської навали,
Лишивши смуток щедрих нив,
Де ще женці не жнивували.

Батькові журавлі – Іван Калениченко

1

В житті у батька не було простою,
Бо він увесь, як кажуть, від землі.
І трудовою ранньою весною
Стрічав у полі перших журавлів.

Надія, Віра і Любов – Любов Ольшевська

З мого далекого дитинства,
Змахнувши білими крильми,
Летить до мене згадка-птиця
Посеред довгої зими.

Біля пам’ятника – Іван Жук

Кременчужанину Кості Ємельяненку

присвячується

Ударив залп. Ударив, наче грім.
Здригнулись з несподіванки знамена,
І віти нахилили ніжні клени,
Зустрівшись з небом поглядом журним.

Димок дитинства – Іван Калениченко

Стежки струмують з димарів угору,
Навкруг поля у білому вбранні,
Та хлібороби і в зимову пору
Думкують на просторі веснянім.

Затарабанив дощ, виспівує у ринві… – Іван Калениченко

Затарабанив дощ, виспівує у ринві,
Аж відляски летять в тривожну далечінь.
А я ловлю рядки в грози дошкульним ритмі…
У пам’яті – село, закущений ячмінь.

Моє село – Любов Ольшевська

Його ще й досі бачу в снах тривожних,
Про нього спогад в серці бережу…
Зрина в уяві стежка придорожна,
Що губиться в роздоллі споришу.

Воля – Паша Ємець

Зелений гай, шовкові трави,
Струмок у травах тих шумить,
А захід сонця – весь заграва,
Здається, захід весь горить.

Моя Лохвиця – Паша Ємець

Ні, красиве наше місто,
Місто Лохвиця, воно –
Невеличке та барвисте
І на карті вже давно.

А коні були яблукові... – Іван Калениченко

А коні були яблукові...
А мати – як сад молодий.
Зі мною ходила важкою –
В дорозі зібралась родить.

На вигоні дитинства – Любов Ольшевська

Води немало утекло відтоді,
Як пасли ми корови за селом –
На вигоні, де сонце з небозводу
До споришів торкається чолом.

Пам’ятник – Михайло Тихий

Парк… Лілові далі
Сяйво ллють на клени,
Де на п’єдесталі
В бронзі сяє Ленін.

Листи – Михайло Тихий

З різних віддалин конверти,
Почерки рідні й прості…
Скільки снаги ви несете
Вчителю в кожнім листі!..

Романтики, трудяги, непосиди… – Олег Головко

Романтики, трудяги, непосиди –
Ми плем’я різномовне молодих.
Не дзенькіт в гаманці, не шлунок ситий –
Жага доріг покликала сюди.

Старе фото – Любов Ольшевська

Візьму до рук старе пожовкле фото –
Із нього пильно дивиться дівча,
У платтячку із крильцями – навпроти.
На зелен-тлі бузкового куща.

Партія веде – Василь Кипень

Ти поглянь навкруги –
Молодіє Радянська Вітчизна.

1918-й – Олег Головко

Гей, забила
Революція у дзвони –
Затопила
Місто кольором червоним.

Озовись – Степан Піхалов

Вже змішалися дні білосніжною спрагою,
З темнотою нічною злились.
Де ж, лебідко моя, загубилася, славная,
Ну, хоч слово скажи, озовись!

Сніг – Олег Головко

Білизна яка, о боже!
В очі б’є, як пожежа велика.
Вербеня, а чого ти босе? –
На, як хочеш, мої черевики.

Залізниця – Олег Головко

Залізниця –
Моя жар-птиця!
Найніжніше
Співає криця.