Стоїть під Києвом Батий – Олег Головко

Дівчата плачуть у полоні.
Горять покинуті хати.
І п’ють Дніпро монгольські коні –
Стоїть під Києвом Батий.
По всій землі печаль дівоча.
Вогонь багать із темноти.
І тужить пісня опівночі –
Стоїть під Києвом Батий.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Моя радість – Петро Артеменко

Гей, пісня, як птиця, з грудей виліта,
У простір летить соколино.
Про щастя вона, про юнацькі літа,
Про нашу красуню країну.

Лірика моєї весни – Петро Артеменко

(Весна моя)

Не вигадка буйно-пророча
Не мрія поета рясна, –
Багата, мов пісня дівоча,
Моя двадцять перша весна.

Подол – Віктор Гудим

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця –
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Осіннє – Любов Пічугіна

Все правильно. Всьому свій день і час.
Все справедливо. Так і мусить бути:
За святами приходять будні.
Хай це нітрохи не бентежить нас.

Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.

Мрія і бажання – Паша Ємець

Приснивсь мені чудовий сон:
Мов наша Україна,
За довгих літ поневірянь
Стала щаслива й вільна.

Пам’яті сестри Марусі (Коли весною соловейко…) – Паша Ємець

Коли весною соловейко
Співає у саду,
Тоді я, люба Марусенько,
До тебе в гості йду.

Ода жінці – Олег Головко

Воістину небесна і земна.
Заквітчана і терном, і барвінком.
Свята і грішна.
Рідна.
Чарівна.
Повіки будь.
Повіки слався, жінко.

Спогад – Любов Пічугіна

Зринає в пам’яті цей спомин,
Запав до серця він мого.
І досі душу жаль заповнить,
Коли пригадую його.

Молодість – Любов Пічугіна

Я й оглянутись не встигла,
А від неї – лиш сліди.
Я – за нею. За ворота.
І гукаю:
– Ти куди?

Гапанчуки – Сава Чигирин

Цей дивний чоловік села здебільшого оминав, а коли дістався Гапонівки - зупинився.

В. Шевчук, "Сповідь", розд. І. Дефіс мій.))

СЦЕНА 1

ГАПОН йде, патлатий і знервований, на нім стара-перестара, вся попиляна, потрощена і порепана джинсова куртка. Видно, шо Гапонові не жарко. Така погода. Осінь. Темно.

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Для мене батько, як зборю біду… – Микола Невмивака

Для мене батько, як зборю біду,
Щораз саджав черешню молоду.
Я стільки горя пережив відтоді,
Що заблудивсь у нашому саду.

Невірний друг, як чорна тінь… – Микола Невмивака

Невірний друг, як чорна тінь:
В погожий день побачиш звідусіль.
Та не шукай, не клич його в ту пору,
Як горде, наче заметіль.

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні… – Микола Невмивака

Хоч Авель був правий, а Каїн – ні,
Обидва стали жертвами брехні.
Для мене ж істина є найдорожча,
Чи я борюсь насправді, чи у сні.

Полтава – Паша Ємець

О, Полтава, о, Полтава, –
Лохвиця сестра її.
Та Полтава має славу –
В Лохвиці лиш солов’ї.

Соловки – Паша Ємець

Соловки, ой, Соловки, –
Далека дорога.
Ви забрались аж на північ –
Подальше від Бога.

Space opera – Сава Чигирин

ми скоро адаптувалися до ґравітації

й відвідали п’ять лабіринтів удень
вночі тут – мінус двісті Цельсія
й у кожнім знаходили слід чаклунів
що вони нас перегнали

Обніжок – Віктор Гудим

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Три зозулі з поклоном – Богдана Коваленко

бовкнуло небо
про тебе – і крýгом
пішла земля
понесло мене у ніч
верти́хвістку
деревам знизувати
плечима

Безвольного в житті зламає лінь… – Микола Невмивака

Безвольного в житті зламає лінь.
Безсилого брехня роз’їсть, як тлінь.
Бездушним будеш до всього живого –
Вважай: ти не людина, ти – лиш тінь.

Презренний кожен, хто живе мерцем… – Микола Невмивака

Презренний кожен, хто живе мерцем
І хто не скаже правди у лице.
А втричі більше – ворог він чи друг, –
Хто вирощене кимсь зламає деревце.

Турботи кожного – мої турботи… – Микола Невмивака

Турботи кожного – мої турботи.
Жалі народу – то мої скорботи.
Щоб їх здолать і щастя всім наблизить,
Я не відмовлюсь від найважчої роботи.

Колись Омар Хаям у рубаї… – Микола Невмивака

Колись Омар Хаям у рубаї
Безсмертні думи виливав свої.
А я, від нього перейнявши форму,
Повім усе, що в серці є моїм.

Чорний день – Сава Чигирин

коли я ввечері вийшов з хати, покуривши, і був трохи напалений, на перекур,
то побачив, що на мої дві абрикоси злетілося дуже дохуя хрущів

Чи щаслива – не знаю… – Любов Пічугіна

Чи щаслива – не знаю,
Та іншої долі не хочу,
Лише б кликав щоранку
До школи дзвінок.

Зірка – Любов Пічугіна

З неба падає зірка – загадай бажання.

(З народного)

З неба
Упала зірка.
Мов сльоза на щоці
Скотилася.

Чай – Сава Чигирин

…вересня.

Здається, сонячно сьогодні не буде. Ще з учора електрика не з’являється. За вітром несе хмари з півдню. Теплий, чи шо, вітер?

Шерстяний Лемур сидить у мене на колінах й бурумсчить. Нема струму, та дощ є, і теж зі вчора. Але, як тут лишалася кава на одного, і коліщатко сухого спирту – то я нагрів собі ту каву, та все одно це замало для розігріву. Надворі ще пронизливіше, не хочу туди, але треба. Є парасоль. Вчора, коли заходив від озера крізь арку, небо двічі одповіло безгучним спалахом. Хмари досі летять. Година зараз десята, хвилин із двадцять, тільки-но проїхала собака вранішня. Порив вітру стрімкого. Дощ застукотів чутно. Гриби цього сезону ростуть дуже. Виступатиму в комедії під парасолем. Після ліфчика парасоль – найхимерніший, найпотворніший, найкумедніший витвір вікторіанської уяви.

Недорід – Віктор Гудим

Гей, вітри, –
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…

Ніхто не почує – Богдана Коваленко

віршовидіння темне
розвèрзлося наді мною

нирка неба простуджена
дихає прóвісню

Ідуть дощі – Любов Пічугіна

Ідуть дощі, немов прорвалось небо.
– Та скільки ж можна? – журяться усі.
– Пора косить, жнива б почати треба, –
Похмуро кине комбайнер-сусід.

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

Мати – Віктор Гудим

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Криниця – Віктор Гудим

Ой у криниці вода холодна –
Джерела чисті зісподу б’ють.
Ти вистилала тонкі полотна,
Ти виряджала в далеку путь.

Пхну стежкою… – Сава Чигирин

пхну стежкою. стирчать обабіч
шістнадцятого року бур’яни
гуркоче товарняк. оксана бабич
заховує кишеню під штани

Баляда про сентиментального капітана, конкістадорів та прогрес – Віктор Гудим

…Отак говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Життя це – мінливе… – І сам головою хитав,
Рукою опершись на клуба.

Асонанси – Сава Чигирин

носочок, пяточка, носочок
ожина, пролісок, пісочок
ховаймо захалявну книжку
бо дхарма зяє у проміжки

Україна (О, Україна, то мій біль…) – Паша Ємець

О, Україна, то мій біль,
То є хронічная хвороба,
І об’явити я їй бій
Не зможу, мабуть, і до гробу.

Ми і час – Паша Ємець

А час летить, летить стрілою,
Несе з собою добре и зле.
А я дивлюся із журбою,
Що час і нас кудись несе.

ГУЛАГ – Паша Ємець

Знову осінь, дивна осінь
І в природі, і в душі.
Тільки вітер стоголосий
Шепче: «Йди, та не спіши».

Добро і зло (Існують в світі два поняття…) – Паша Ємець

Існують в світі два поняття:
Хороша правда й гірке зло.
Наділені вони завзяттям –
Щоб в світі миру не було.

Сонце з’їла абрикосова… – Богдана Коваленко

сонце з’їла абрикосова
кісточка, жди
поки виясниться
разом із вéснами
вийде дихати в небо
проводити дерева у поле
гнати корів

Ноель елеґічний – Сава Чигирин

невсипуще передмістя
вкрите мрякою й цирозом
очі ж мої – в колір листя
яблуневого з морозу

Дарма – Сава Чигирин

Утік з Троєщини до лісу.
Втік від Тетяни до Аліси.
Жебрав на Харківськім масиві,
фарбований, як пес, у сиве.

Біля вічного вогню – Любов Пічугіна

Змовкли серця юначі 

               грізною ніччю,
Щоб загорітись нині 

               Вогнем Вічним.

Ліпше – Сава Чигирин

ліпше бути промисловим
польовим дрібним звірятком,
що воно не каже й слова
чи про душу, чи про пятку

Горить осінній день, як свічка… – Іван Калениченко

Горить осінній день, як свічка,
Зненацька душу обпіка.
Засумувала тиха річка,
І нота радості зника…

Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Біля пам’ятника Невідомому солдату – Любов Пічугіна

Була війна. Війна була на світі.
І горе не розвіялось, мов дим.
На постаменті з сірого граніту –
Солдат двадцятирічний, молодий.

Єднаймось, українці! – Любов Ольшевська

Кияни, львів’яни, полтавці, сумчани,
Донецького краю шахтарські сини...
Ми всі – України народ величавий!
Увінчаний славою слід наш земний!

Великій Багачці – Любов Ольшевська

Хоч вік твій солідний, чотирьохсотлітній,
Та ти не старієш – така ж молода!
Бо руки дбайливі тобі щохвилини
Підносять дарунки з наснаги й труда.